Образ Майстра

Майстер – один з головних героїв булгаківського роману. Він залишається безіменним, оскільки ні його імені, ні його прізвища Булгаков не згадує. В романі його названо майстром, що підкреслює його високопрофесійне, сумлінне і неупереджене ставлення до тієї місії, яка на нього покладена вищими силами, а саме – дописати роман про Понтія Пілата. Історик за фахом, Майстер працював в одному з московських музеїв, був одружений. Вигравши в лотерею сто тисяч карбованців, він залишив службу і, оселившись в двокімнатній кваритрі одного з арбатських підвальчиків, почав писати роман про Понтія Пілата і його трагічні взаємостосунки з Єшуа Га-Ноцрі. В цей період він і зустрів Маргариту, яку покохав відразу, з першого ж погляду і яка стала його вірною подругою. Майстер намагається опублікувати свій роман, але йому це не вдається. Більш того, в критичних відгуках на роман Майстра піддають жорсткому ідеологічному цькуванню, особливо ж запекло роман переслідують критики Латунський і Лавров. Тим часом Майстер знайомиться з журналістом, як він себе називає, Алоїзієм Могаричем, який видає себе за поціновувача його літературного таланта, але насправді хоче отримати квартиру Майстра. Він пише наклеп на Майстра в слідчі органи, після чого той, як на це обережно натякається Булгаковим, його герой на кілька тижнів потрапляє під арешт. Після звільнення, морально зломлений, на межі божевілля він сам приходить до психіатричної клініки доктора Стравінського, де й перебуває аж до того моменту, доки його не було звільнено звідти стараннями Маргарити. З образом Майстра пов’язані такі важливі теми роману, як тема справедливості й відповідальності, взаємин особистості із владою, тема покликання митця, мотиви автобіографічного звучання. Роман, який пише Майстер, підкреслено протиставлений тогочасній офіційній радянській літературі насамперед своєю ідеологічною неупередженістю, небажанням підпорядковуватись канонам і правилам панівного літературного методу – соціалістичного реалізму.Саме з цих причин він і викликає таку жорстку критику з боку офіційної критики. Але мотиви, з яких Майстер звертається до біблійного сюжету, більш глибокі, ніж просте небажання підпорядковуватись канонам несприйнятної ідеології. Свій роман Майстер сприймає як свого роду священну місію, покладену на нього вищими силами, як метаісторичне завдання. Вирішення цього завдання, з одного боку, повинно усунути історичну несправедливість щодо долі Пілата, особу якого покликаний реабілітувати роман Майстра, а, з іншого боку, символічно поновити і ті цінності морального і духовного порядку, що служать дороговказом на шляху людської цивілізації, запорукою осмисленості і розумної цілеспрямованості його історичного розвитку, забезпечують “зв’язок епох”, з історичної єдності яких у темряву деспотизму та бездуховності випала сталінська доба російської історії. Головні цінності, якими керується у своєму романі Майстер – це закони істини, справедливості і добра, які були проголошені біблійним Христом і втрачені або занедбані в епоху Майстра. Ця епоха розкривається у зв’язку з образом Майстра а також московських витівок нечистої сили тією тривожною, хоча й дещо завуальованою, атмосферою загального страху, несвободи, очікуванням арешту і масовим, буцімто незрозумілим і фантастичним зникненням мешканців Москви. В цій тривожній атмосфері несвободи, як фізичної, так і духовної, Майстер прагне одного – спокою. Його доля постає як своєрідний парафраз пророцьких блоківських слів: “Поетові необхідні спокій і воля. – Сказав Блок. – Але спокій і волю також відбирають... Не хлопчачу волю, не свободу ліберальничати, а творчу волю, таємну свободу. І поет вмирає, тому що дихати йому вже немає чим; життя втрачає сенс”. Саме через відсутність повітря, неможливість вільно існувати в історичному просторі сталінської доби гинуть Майстер і Маргарита. Навіть диявол, якого сам Єшау Га Ноцрі попрохав подбати про долю закоханих, розуміє що волю і спокій вони зможуть отримати тільки не цьому, а в фантастичному, потойбічному світі. Як дарунок за виконання своєї місії Майстер і Маргарита отримують бажаний спокій. Саме спокій, а не світло, на яке вони, як підкреслено в романі, все ж таки не заслуговують. Сенс останнього поняття в романі до кінця не визначений, але, очевидно, під ним слід розуміти той символічний дар, що пов’язаний із посмертним буттям праведників, тобто людей, які на шляху до істини здолали усі випробовування, не зламавшись і не заплямувавши себе морально сумнівними вчинками (що в романі цілком можна “інкримінувати” булгаківським героям: страх і слабкодухість Майстра, які беруть на деякий час у ньому верх над коханням до Маргарити, не зовсім моральна поведінка останньої, взаємини обох героїв з дияволом). Образ Майстра значною мірою автобіографічний. Його доля в багатьох рисах повторює життєвий шлях самого Булгакова. Схожим є їхній вік (“людина близько тридцяти восьми років”), сумлінність ставлення до свого письменницького покликання, ідейна визначеність світогляду, непорозуміння і конфлікт з владою, які спричинили ідеологічне цькування творів Булгакова. До певної міри образ Майстра слугує й смисловою парареллю до образу Єшуа Га-Ноцрі з “єршалаїмської” сюжетної лінії роману. Обом образам притаманна висока моральність, ідеали добра і справедливості, з тією різницею, що Єшуа виявив себе як більш рішучий і послідовний їх поборник, тоді як Майстер не зміг знайти у собі такої ж сильної волі, на деякий час впав у відчай і зневіру.